понеділок, 26 березня 2012 р.

Готуємось до сповіді


Перелік найбільш поширених гріхів за свт. Димитрієм Ростовським
Стосовно Бога і Церкви
1. Маловір’я і сумнів. Сумнів у істинності Святого Письма і Передання (тобто в догмах Церкви, її канонах, законності і правильності ієрархії, звершення богослужіння, в авторитетності писань святих отців). Зречення віри в Бога зі страху перед людьми і турбота про земне благополуччя. Маловір’я – відсутність повної глибокої переконаности в якійсь християнській істині чи прийняття цієї істини тільки розумом, а не серцем. Цей гріховний стан виникає на ґрунті сумніву чи відсутности ревности до істинного богопізнання. Маловір не заперечує свідомо буття Божого, одначе сумнівається в Його всемогутності, милосерді чи Промислі. Своїми вчинками, нахилами, всім своїм життям він протирічить сповідуваній ним на словах вірі. Така людина ніколи не заглиблювалася навіть у найпростіші догматичні питання, боячись втратити ті наявні уявлення про християнство, часто неправильні і примітивні, яких вона колись набула. Перетворюючи православ’я на національну, домашню традицію, набір зовнішніх обрядів, чи зводячи його до насолоди гарним хоровим співом, мерехтінню свічок, тобто до зовнішньої благоліпности, маловіри втрачають найголовніше в Церкві – Господа нашого Ісуса Христа. У маловіра релігійність тісно пов’язана з егоїзмом, пихатістю, чуттєвістю. Люди цього типу шукають похвали. Вони підходять до аналою, щоби пожалітися на інших, продемонструвати свою “праведність”. Поверхневість їхнього релігійного запалу легко доводиться їхнім легким переходом від показного “благочестя” до дратівливости і гніву на ближнього. Взагалі релігійна самовтіха і самозаспокоєність – головні ознаки віддалення від Бога і Церкви.
2. Пасивність (мала ревність, відсутність старання) у пізнанні християнської істини, вчення Христа і Його Церкви. Відсутність бажання (коли є можливість) читати Святе Письмо, твори святих отців, вдумуватися й осягати серцем догмати віри, з’ясовувати зміст богослужіння. Цей гріх виникає на ґрунті розумових лінощів чи надмірного страху впасти у якийсь сумнів. У результаті істини віри засвоюються поверхово, бездумно, механічно, і врешті-решт у людини підривається здатність до діяльно-усвідомленого виконання волі Божої в житті.
3. Єресь і марновірство (забобони).
Єресь – це хибне вчення, що стосується духовного світу й спілкування з ним, відкинуте Церквою як таке, що перебуває у явному протиріччі зі Святим Письмом і Переданням.
До єресі часто ведуть гордість, пихатість, надмірне довір’я до власного розуму й особистого духовного досвіду. Причиною єретичних думок і суджень може бути також недостатньо повне знання вчень Церкви, богословська неосвіченість.
Марновірство (забобони). Часто в середовище віруючих просякають і поширюються там всілякі забобони, віра в прикмети, ворожіння, гадання на картах, різні єретичні уявлення про таїнства й обряди. Подібні марновірства супротивні вченню Православної Церкви й служать розбещенню душ і загасанню віри, тому боротьба з ними аж до повного викорінення – священний обов’язок кожного віруючого.
Особливо треба зупинитися на такому поширеному і згубному для душі вченні як теософія (*1) (її найбільш відомий на сьогодні напрямок – антропософія (*2)). На обличчях людей, які довший час займалися так званими окультними науками і були посвячені в “таємне духовне вчення”, залишається тяжкий відбиток – знак несповіданого гріха, а в душах – хворобливо викривлена сатанинсько-раціоналістичною гординею думка про християнство як про один з нижчих етапів пізнання істини. Приглушуючи щиру віру в батьківську любов Божу, надію на воскресіння і життя вічне, теософія проповідує вчення про карму, переселення душ, позацерковний, а тому безблагодатний аскетизм.
Таким нещасним, якщо вони знайшли в собі сили покаятися, треба нагадати, що, крім прямої шкоди для душевного здоров’я, заняття теософією, окультизмом, спіритизмом викликаються зацікавленим бажанням зазирнути за зачинені двері. Ми повинні смиренно визнати існування Таємниці, не прагнучи проникнути в неї нецерковним шляхом. Нам даний верховний закон життя, нам вказаний шлях, що прямо веде нас до Бога, – Любов. І ми повинні йти цим шляхом, несучи свій хрест, не повертаючи на манівці. Теософія й окультизм ніколи не здатні відкрити таємниці буття, на що претендують їхні прихильники.
Теософи й окультисти, зазвичай, дуже начитані у Святому Письмі й уміють, спритно підтасовуючи факти, цитати, виправдати свої єретичні теорії. Тому в бесіді з ними теж треба вміло користуватися Біблією, творами святих отців і працями християнських апологетів.
4. Обрядовір’я.
Прихильність до букви Писання й Передання, надання значення тільки зовнішній стороні церковного життя при забутті змісту і мети – ці вади поєднуються під назвою обрядовір’я. Віра в спасенне значення лише точного виконання обрядових дій самих по собі, без урахування їхнього внутрішнього духовного змісту, свідчить про неповноцінність віри і зниження благоговіння перед Богом, забуття того, що християнин повинен “служити Богові в оновленні духу, а не за старою буквою” (Рим. 7, 6). Обрядовір’я виникає через недостатнє вникання у Благу Вістку Христову, а “Він дав нам здатність бути служителями Нового Завіту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить” (2 Кор. 3, 6). Обрядовір’я свідчить про неадекватне сприйняття вчення Церкви, що не відповідає його величі, або ж про нерозумну ревність служіння, що не відповідає волі Божій. Обрядовір’я, яке досить поширене серед церковного люду, веде до марновірства, законництва, гордости, розбрату.
5. Недовіра до Бога.
Цей гріх виявляється у відсутності впевнености в тому, що першопричиною всіх зовнішніх і внутрішніх обставин є Господь, який бажає нам істинного блага. Недовір’я до Бога викликається тим, що людина недостатньо переймалася євангельським одкровенням, не відчула його основного вузла: добровільного страждання, розп’яття, смерти й воскресіння Сина Божого.
Від недовір’я до Бога виникають такі гріхи, як відсутність постійної вдячности Йому, зневіра, відчай (особливо у хворобах, скорботах), малодушність перед різними обставинами, страх перед майбутнім, метушливі намагання застрахуватися від страждань і уникнути випробувань, а у випадку невдачі – приховане чи явне нарікання на Бога і Його Промисел про себе. Протилежна доброчесність – покладання своїх надій і сподівань на Бога, повне прийняття Його Промислу про себе.
6. Нарікання на Бога.
Цей гріх є наслідком недовіри до Бога, що може призвести до повного відпадіння від Церкви, втрати віри, боговідступництва й богоборства. Протилежна доброчесність – смирення перед Промислом Божим про себе.
7. Невдячність Богові.
Людина часто звертається до Бога в періоди випробувань, скорбот і хвороб, просячи пом’якшити або навіть звільнити від них, і, навпаки, в періоди зовнішнього благополуччя забуває про Нього, не усвідомлюючи, що користується Його благим даром, не дякує за нього. Протилежна доброчесність – постійна подяка Отцю Небесному за зіслані Ним випробування, втіхи, духовні радощі й земне щастя.
8. Мала ревність (чи повна відсутність її) до Богоспілкування, духовного життя.
Спасіння – це спілкування з Богом во Христі у вічному майбутньому житті. Земне життя – для надбання благодаті Святого Духа, розкриття в собі Царства Небесного, Боговселення, Богосинівства. Досягнення цієї мети залежить від Бога, але Бог не буде постійно перебувати з людиною, якщо вона не виявить свою ревність, любов, розум, щоб наблизитися до Нього. Все життя християнина спрямоване до цієї мети. Якщо у вас немає любови до молитви як засобу Богоспілкування, до храму, до участі в Таїнствах, то це ознака відсутности ревности до Богоспілкування.
Стосовно молитви це виявляється у тому, що вона буває тільки з примусу, нерегулярна, неуважна, розслаблена, із недбалим положенням тіла, механічна, обмежена тільки завченими напам’ять чи вичитаними молитвами. Відсутня постійна пам’ять про Бога, любов і подяка до Нього як тло всього життя.
Можливі причини: сердечна нечуттєвість, пасивність розуму, відсутність належної підготовки до молитви, небажання продумати й з’ясувати серцем і розумом значення молитовного діяння, що має відбутися, і зміст кожного прохання чи славослів’я.
Інша група причин: прив’язаність розуму, серця і волі до земних речей.
У відношенні до храмового богослужіння цей гріх виявляється в нечастому, нерегулярному відвідуванні богослужінь, у неуважності чи розмовах під час служби, ходінні по церкві, відвертанні інших від молитви своїми проханнями чи зауваженнями, у запізненні до початку служби Божої і виході з церкви раніше відпусту і благословіння. В цілому цей гріх зводиться до невідчуття особливої присутности Божої в церкві під час богослужіння.
Стосовно Таїнства Покаяння гріх байдужости виявляється в нечастих сповідях без належної підготовки, в наданні переваг загальній сповіді, а не особистій; щоби безболісніше пройти через неї, у відсутності бажання глибоко пізнати себе, в нескорботному і несмиренному душевному настрої; немає рішучости залишити гріх, викорінити порочні нахили, перебороти спокусу; замість того – прагнення применшити гріх, виправдати себе, замовчати найбільш безсоромні вчинки й думки. Звершуючи тим самим обман перед Лицем Самого Господа, що приймає сповідь, людина поглиблює свої гріхи.
Причина цих явищ – у нерозумінні духовного значення таїнства Покаяння, у самовдоволенні, жалощах до себе, суєтності, в небажанні внутрішньо перемогти демонський опір.
Особливо тяжко ми грішимо проти Пресвятих і Животворчих Тайн Тіла і Крови Христових, приступаючи до Святого Причастя рідко й без належної підготовки, не очистивши душу попередньо в таїнстві Покаяння, не відчуваючи потреби причащатися частіше, не бережучи чистоту свою після Приєднання, але знову впадаючи в суєту й віддаючися порокам.
Причини цього в тому, що ми не вдумуємося в значення якнайвищого Таїнства Церкви, не усвідомлюємо його величі й своєї гріховної негідности, необхідности зцілення душі й тіла, не звертаємо уваги на сердечну нечуттєвість, не усвідомлюємо впливу грішних духів, що загніздилися в нашій душі, які відвертають нас від Причастя, і тому не опираємося, а піддаємося їхній спокусі, не вступаємо з ними у боротьбу, не відчуваємо святобливости й страху Богоприсутности в Святих Дарах, не боїмося причаститися Святині “в суд і на осудження”, не турбуємося про постійне виконання волі Божої в житті, неуважні до свого серця, піддані суєтності, підходимо до Святої Чаші з озлобленим серцем, непримирені з ближніми.
9. Відсутність страху Божого і святобливости перед ним.
Недбала розсіяна молитва, непобожне поводження в церкві, перед Святинею, нешанування священного сану. Відсутність пам’яті смертної в очікуванні Останнього Суду.
10. Непослух волі Божій.
Явне непогодження з волею Божою, яка виражається в Його заповідях, Святому Письмі, вказівках духовного отця, голосі совісті; перетлумачення волі Божої на свій лад, у вигідному для себе значенні з метою самовиправдання чи осудження ближнього, ставлення власної волі вище волі Христової, ревність не за розумом в аскетичних вправах і принука інших чинити так само; невиконання обіцянок, даних Богу на минулих сповідях;
11. Самовиправдання, самовдоволення.
Задоволеність своїм духовним станом.
12. Відчай.
Відчай від споглядання свого духовного стану і безсилля боротися з гріхом. Взагалі самооцінка власного духовного устрою і стану; покладення на себе духовного суду на противагу сказаного Господом Ісусом Христом: “Мені відомщення, Я віддам” (Рим. 12, 19).
13. Відсутність духовної тверезости, постійної сердечної уваги, неуважність, гріховне забуття, нерозумність.
14. Духовна гордість – приписування собі отриманих від Бога дарів, бажання самостійного володіння якимись духовними дарами і енергіями.
15. Духовний блуд – потяг до чужорідних Христу духів (окультизм, східна містика, теософія; єретичні вчення: єговісти, мормони, суботники та інші секти). Духовне життя – це перебування у Духові Святому.
16. Легковажно-святотатське ставлення до Бога і Церкви – вживання імені Божого в жартах, легковажне згадування святих, прокляття зі згадуванням Його імені, промовляння імені Божого без благоговіння.
17. Духовний егоїзм, духовне ласолюбство – молитва, участь у Таїнствах тільки заради отримання духовних задоволень, утіх і переживань.
18. Нетерпіння – у молитві й інших духовних подвигах. Це невиконання молитовного правила, порушення постів, невчасна трапеза, передчасний вихід з церкви без особливо важливої причини.
19. Споживацьке ставлення до Бога і Церкви - коли відсутнє бажання віддати щось Церкві, якось працювати для неї. Молитовне випрошування мирського успіху, почестей, задоволення егоїстичних бажань і матеріальних благ.
20. Духовна скнарість – відсутність духовної щедрости, потреби донести до ближніх отриману від Бога благодать словом утіхи, співчуттям, служінням людям.
21. Відсутність постійної турботи про виконання волі Божої в житті. Цей гріх виявляється, коли ми здійснюємо серйозні вчинки, не питаючи благословення Бога, не радячись і не просячи благословення у духовного отця.
22. Духовний індивідуалізм – нахил до відокрем- лення в молитві (навіть під час служби Божої), забуття того, що ми – члени Соборної (Кафоличної) Церкви, члени одного Тіла Христового, співчлени один одного.
Гріхи стосовно ближніх
1. Осуд – нахил помічати, запам’ятовувати і називати чужі недоліки, звершувати явний чи внутрішній суд над ближнім.
Під ідеєю не завжди помітного навіть для себе осудження ближнього в серці формується його викривлений образ. Цей образ потім служить внутрішнім виправданням нелюбови до цієї людини, зверхнього злого ставлення до неї. У процесі покаяння цей хибний образ повинен бути знищений, і на основі любови має бути відновлений у серці істинний образ кожного ближнього.
2. Гордість – звеличування над ближнім, зарозумілість, “демонська гординя” (цей найнебезпечніший з гріхів розглядається окремо і детально).
3. Самозамкнутість, відчуженість від інших людей.
4. Зневажання ближнього, байдужість. Особливо страшний цей гріх у ставленні до батьків: невдячність до них, черствість. Якщо батьки померли, чи не забуваємо ми молитовно поминати їх?
5. Марнославство, честолюбство. Ми впадаємо в цей гріх, коли пишаємося, виставляючи напоказ свою обдарованість, душевну й тілесну, розум, освіченість, і коли демонструємо свою поверхову духовність, показну церковність, удаване благочестя.
Як ми ставимося до членів своєї сім’ї, до людей, з якими доводиться часто зустрічатися чи працювати? Чи вміємо ми терпіти їхні слабкості? Чи часто дратуємося? Чи буваємо ми чванливі, уразливі, нетерплячі до чужих недоліків, до чужої думки?
6. Бажання бути першим, наказувати (любоначалля).
Чи любимо ми, щоб нам служили? Як ставимося до залежних від нас на роботі й удома людей? Чи любимо панувати, наполягати на виконанні своєї волі? Чи немає в нас нахилу втручатися в чужі справи, в чуже особисте життя із наполегливими порадами і вказівками? Чи не прагнемо ми залишити останнє слово за собою, тільки б не погодитися з думкою іншого, навіть якщо він правий?
7. Людинодогоджання – це зворотня сторона гріха любоначалля. Ми впадаємо в нього, бажаючи сподобатися іншій людині, боячись осоромитися перед нею. З людинодогоджання ми часто не викриваємо явного гріха, стаємо співучасниками неправди. Чи не вдавалися ми до похвали, тобто до удаваного, перебільшеного захоплення людиною, прагнучи отримати її прихильність? Чи не підстроювалися ми до чужих думок, смаків заради своєї вигоди? Чи не були ми неправдиві, нечесні, двоєдушні, недобросовісні у роботі? Чи не зраджували людей, рятуючи себе від неприємностей? Чи не покладали свою провину на інших? Чи берегли чужі таємниці?
Вдумуючись у своє минуле, християнин, що готується до сповіді, повинен пригадати все погане, що він вільно чи невільно вчинив стосовно ближніх.
Чи не був причиною горя, чужого нещастя? Чи не руйнував сім’ю? Чи винен у порушенні подружньої вірности й чи не штовхав іншого до цього гріха звідництвом? Чи не брав на себе гріха вбивства ненародженої дитини, не допомагав у цьому? Чи не схильний до непристойних жартів, анекдотів, натяків? Чи не ображав святиню любови людської цинізмом, насміханням?
8. Порушення миру. Чи вміємо берегти мир у сім’ї, у стосунках з сусідами, співробітниками? Чи не дозволяємо собі злослів’я, осуду, злих глузувань? Чи вміємо ми стримувати свій язик, чи не балакливі? Чи не виявляємо зайвої, гріховної цікавости до життя інших людей? Чи буваємо уважні до потреб і турбот людей? Чи дбаємо лише за себе?
9. Заздрість, злобажання, зловтіха.
Чи не заздрив чужому успіху, становищу? Чи не бажав потаємно невдачі, провалу, сумного кінця чужим справам? Чи не радів явно чи таємно чужому нещастю, невдачі? Чи не підбурював інших на злі вчинки, залишаючись зовні невинним? Чи не бував надто підозрілим, бачачи в усіх тільки погане? Чи не вказував на явний чи удаваний недолік однієї людини іншій з метою їх посварити? Чи не зловживав довірою ближнього, відкриваючи іншим його недоліки чи гріхи? Чи не поширював пліток, що ганьблять жінку перед чоловіком чи чоловіка перед жінкою? Чи не спричиняв своєю поведінкою ревнощі когось із подружжя й озлобленість один до одного?
10. Гнів, дратівливість, сварливість.
Чи вмію я стримувати напади гніву? Чи допускаю лайливі слова, прокляття у сварках з ближніми, у вихованні дітей? Чи не лихословлю у звичайній розмові (щоби бути “як усі”)? Чи нема у моїй поведінці брутальности, нахабства, грубіянства, злого глузування, ненависти?
11. Немилість, неспівчутливість.
Чи відгукнусь я на прохання про допомогу? Чи готовий я до самопожертви, милостині? Чи легко позичаю речі, гроші? Чи не дорікаю своїм боржникам? Чи не вимагаю грубо і настирливо повернення боргу? Чи не хвалюся перед людьми своїми пожертвами, милостинею, допомогою ближнім, очікуючи схвалення і земного вшанування? Чи не був скнарою, боячись не отримати назад своє?
Справи милосердя треба творити потаємно, бо здійснюємо ми їх не заради людської слави, а заради любови до Бога і ближнього.
12. Злопам’ятство, непрощення образ, помста. Надмірна вимогливість до ближнього. Ці гріхи протирічать духу і букві Євангелія Христового. Господь наш вчить прощати ближньому їхні гріхи проти нас. Не прощаючи іншим, тримаючи в пам’яті зло на іншого, творячи помсту за образу, ми не можемо сподіватися на прощення власних гріхів Отцем Небесним.
13. Опір злу проти себе. Цей гріх виявляється в тому, що ми явно опираємося тим, хто нас ображає, у відданні злом на зло, коли наше серце не хоче перенести спричинений йому біль.
14. Ненадання допомоги ближньому, ображеному, гнаному. В цей гріх ми впадаємо, коли з боягузства чи неправильно зрозумілого смирення не вступаємося за ближнього, не викриваємо кривдника, не свідчимо істини, дозволяємо торжествувати злу і несправедливості.
Як ми переносимо нещастя ближнього, чи пам’ятаємо заповідь: “Тяготи один одного носіть”? Чи готові ми завжди прийти на допомогу, жертвуючи своїм спокоєм? Чи не залишаємо ми ближнього в біді?
Гріхи проти самого себе
1. Зневіра, відчай. Чи не віддавався зневірі, смутку, відчаю? Чи не допускав думки про самогубство?
2. Тілесна надмірність. Чи не руйнував себе: нестриманістю в їжі й питві, солодощах, обжерливістю, невчасною трапезою (прийняття їжі до закінчення служби Божої)?
Чи не зловживав схильністю до тілесного спокою і комфорту, залежуванням у ліжку після прокидання? Чи не віддавався лінощам, нерухомості, розслабленості? Чи не прив’язаний до визначеного способу життя так, що не бажаєш змінити його заради ближнього? Чи не грішний пияцтвом, наркоманією, цими найстрашнішими із сучасних пороків, що руйнують душу й тіло, приносять зло й страждання ближнім? Як борешся з цими пороками? Чи допомaгаєш ближньому відступитися від них? Чи не спокушав вином непитущого, не давав вина малолітнім і хворим? Чи не маєш пристрасті до куріння, що також руйнує здоров’я? Куріння відволікає від духовного життя, сигарета заміняє курцеві молитву, витісняє усвідомлення гріхів, руйнує душевну невинність, служить спокусою для оточуючих, наносить шкоду їхньому здоров’ю, особливо дітям і підліткам.
3. Чуттєві помисли й спокуси.
Чи боролися ми з чуттєвими помислами? Чи уникали спокус плоті? Чи відверталися від спокусливих видовищ, розмов, уявлень? Чи не згрішили нестриманням душевних і тілесних почуттів, насолоджуванням і зволіканням у нечистих помислах, сластолюбством, нескромним поглядом на особу протилежної статі, самооскверненням? Чи не згадуємо з насолодою минулі свої плотські гріхи?
4. Недобросовісність.
Чи силуємо ми себе до служіння ближньому? Чи грішимо ми недобросовісним виконанням своїх обов’язків на роботі, у вихованні дітей; чи виконуємо обіцянки, чи не вводимо людей у спокусу запізненням на місце зустрічі й т. ін., забуттям, необов’язковістю, легковажністю? Чи акуратні ми в роботі, в побуті, в транспорті? Чи не розпорошуємо себе у роботі: забуваючи завершити одну справу, переходимо до іншої? Чи зміцнюємо себе в намірі служити ближнім?
5. Світодогоджання.
Чи не грішимо догоджанням людським пристрастям, бездумно наслідуючи прийнятий серед людей, що нас оточують, спосіб життя й поведінки, в тому числі хоч вони й побутували б у церковному середовищі, але, якщо вони не пройняті духом любови, і лише удавано благочестиві; чи не впадаємо у святенництво, фарисейство.
6. Непослух.
Чи грішимо ми непослухом батькам, старшим у сім’ї, начальникам на роботі? Не виконуємо поради духовного отця, ухиляємося від накладеної на нас єпітимії (покути), цих духовних ліків, що зціляють душу? Чи придушуємо в собі докори совісти, не виконуючи закону любови?
7. Бездіяльність, марнотратство, прив’язаність до речей.
Чи не розтрачуємо ми марно свій час? Чи вживаємо на благо дані нам Богом таланти? Чи не витрачаємо гроші без користи собі й іншим? Чи не грішимо пристрастю до життя зі всіма вигодами, до тлінних матеріальних речей, чи не забагато накопичуємо “на чорний день” продуктів, одягу, взуття, розкішних меблів, прикрас, і тим самим не довіряємо Богу і Його Промислу, забуваючи, що завтра можемо стати перед Його Судом?
8. Користолюбство, зажерливість.
В цей гріх ми впадаємо, коли надто захоплюємося накопиченням тлінних багатств чи шукаємо слави людської в роботі, у творчості, коли відмовляємося під приводом зайнятости від молитви і відвідування церкви навіть у недільні й святкові дні, віддаємося багатотурботності, суєтності. Це призводить до заполонення розуму й скам’яніння серця.
Гріхи смертні, тобто такі, що прирікають людину на вічну смерть або загибель
1. Гордість, що всіх зневажає, вимагає від інших рабської покори, готова зійти на небо й уподобитися Всевишньому: словом – гордість до самообожнювання.
2. Несита душа, або Юдина скнарість до грошей, поєднана більшою мірою з неправедними здобутками, що не дає людині й хвилини подумати про духовне.
3. Блуд, або розпусне життя блудного сина, що розтратив на таке життя все батьківське майно. Блуд – неосвячене благодатною силою таїнства Шлюбу парування чоловіка і жінки чи порушення цноти юнаком і дівчиною до шлюбу. Всім чоловікам і жінкам, що приносять покаяння, якщо вони не перебувають у шлюбі, слід освятити свій союз таїнством Шлюбу, в якому б віці вони не були. Крім того, і в подружжі слід дотримуватися цнотливости, не віддаватися непомірності в плотських задоволеннях, утримуватися від співжиття в пости, перед неділею і святом.
4. Заздрість, що доводить до всякого можливого злочину до ближнього.
5. Обжерливість, або догоджання плоті, що не знає ніяких постів, поєднана з пристрасною прихильністю до різних веселощів, за прикладом євангельського багача, який щодня розкішно бенкетував.
6. Гнів непримиренний і рішучий на страшенні розрухи, за прикладом Ірода, який у гніві своєму вбив вифлеємських немовлят.
7. Лінощі, або повна недбалість про душу свою, недбання про покаяння до останніх днів життя, як за часів Ноя.
 Гріхи хули на Духа Святого
1. Надмірне сподівання на Бога, або продовження тяжко гріховного життя з однією надією на милосердя Боже.
2. Відчай, або протилежне чуття до надмірного сподівання. Відкидає в Бозі вітцівську благодать і доводить до думки про самогубство.
3. Вперта невіра, що не переконується ніякими доказами істини, навіть явними чудесами, відкидає власне пізнану істину.
Гріхи, що волають до неба про помсту за них
1. Вбивство – взагалі зумисне людиновбивство, убивство плоду в утробі (аборти), самовбивство – це позбавлення другого найбільшого дару Господнього – життя.
Покаятися у гріхові вбивства можна тільки на особистій, а не на загальній сповіді. Звичайно, здійснення цього найтяжчого гріха – явище виняткове в середовищі православних християн, але треба пам’ятати, що злочин може здійснюватися і в неявній формі. Дуже близькі до здійснення вбивства ті, хто допускає рукоприкладство в гніві на ближнього, наносячи йому побої, рани, понівечення. Винні в цьому гріхові батьки, що жорстоко обходяться зі своїми дітьми, б’ють їх за найменшу провину, а то й без будь-якого приводу. Як правило, впадають у цей огидний гріх ті, хто зловживає вином. Винні в цьому гріхові й ті, хто плітками, намовляннями, наклепами викликають озлобленість в людині проти когось і тим більше – навчають фізично разправитися з ним. Часто цим грішать свекрухи стосовно своїх невісток, сусіди, що зводять наклепи на жінку, що розлучилась тимчасово з чоловіком, викликаючи сцени ревнощів, які закінчуються побиттям.
Своєчасно ненадана допомога хворому, вмираючому, взагалі байдужість до чужих страждань – це теж треба розглядати як пасивне вбивство. Особливо страшне подібне ставлення до старих хворих батьків з боку дітей.
Сюди ж відноситься і ненадання допомоги людині, що потрапила в біду: бездомній, голодній, що тоне на ваших очах, яку б’ють чи грабують, потерпілій від пожежі чи повені.
Але ми вбиваємо ближнього не тільки руками чи зброєю, але й жорстокими словами, лайкою, знущанням, насміханням з чужого горя. Св. апостол Іоан говорить: “Усякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця” (1Ін. 3, 15). Кожний на собі випробував, як ранить і вбиває душу зле, жорстоке, дошкульне слово.
Цей менший гріх здійснюють і ті, що позбавляють чести, невинности молоді душі, розтліваючи їх фізично чи морально, штовхаючи їх на шлях розпусти і гріха. Блаженний Августин говорить: “Не думай, що ти не вбивця, якщо ти наставив ближнього твого на гріх. Ти розбещуєш душу спокушеного і викрадаєш у нього те, що належить вічності”. Запрошувати на п’яне зборище юнака чи юнку, підбурювати до відомщення образ, спокушати розпусними видовиськами чи розповідями, відмовляти дотримати піст, займатися звідництвом, надавати своє житло для пияцтва і розпусних зібрань – все це співучасть у моральному вбивстві ближнього.
Вбивство тварин без потреби в їжі, мордування їх – це теж порушення VI заповіді. “Праведний турбується і про життя худоби своєї, серце ж нечестивого жорстоке”. (Притч. 12, 10).
Віддаючись надмірному смутку, доводячи себе до відчаю, ми грішимо проти цієї ж заповіді. Самовбивство – найбільший гріх, бо життя є даром Божим, і тільки Йому належить влада позбавити його нас. Відмова від лікування, навмисне невиконання приписів лікаря, свідоме нанесення шкоди своєму здоров’ю надмірним вживанням вина, курінням – це теж повільне самовбивство.
Вбивство в утробі, аборт, є таким же страшним гріхом як самовбивство і прирівнюється до вбивства людини. За правилами святих отців (Анкирський Собор 313р.) штучне переривання вагітности, зумисне умертвлення плоду карається відлученням від Причастя на 10 років. Святий Василій Великий знаходить у цьому злочині подвійний гріх: і дітовбивство, і замах на самовбивство, оскільки з насильницькою згубою плоду потрапляє в небезпеку і життя самої матері. Для жінок, що визнають свою приналежність до Православної Церкви, штучне переривання вагітности категорично недопустиме й пробачне тільки у виняткових випадках, коли за станом здоров’я подальше виношування дитини є загрозою для життя матері.
Свята Церква, її святі вчителі й отці, осуджуючи проведення абортів і вважаючи це гріхом, виходять з того, щоб люди не зневажали бездумно священний дар життя. В цьому полягає зміст усіх церковних заборон у питанні про аборт. При цьому Церква нагадує слова апостола Павла, що “жінка... спасеться через народження дітей, якщо буде у вірі й любові та в святості з невинністю” (1 Тим. 2, 14-15).
2. Содомський гріх.
Сюди належать кровозмішення, тобто плотський зв’язок між близькими родичами, і протиприродні статеві стосунки: мужолозтво, лесбізм, скотолозтво.
Про огидність названих гріхів навряд чи потрібно детально говорити. Кожному християнину є очевидною їхня неприпустимість: вони ведуть до духовної смерти ще до фізичної кончини людини.
3. Даремні утиски людини вбогої, беззахисної, вдови і малолітніх дітей-сиріт.
4. Затримання у робітника заслуженої ним плати.
5. Відняття в людини у крайньому її випадку останнього шматка хліба чи останньої лепти, які потом і кров’ю здобуті нею, а також насильницьке чи таємне присвоєння собі у в’язнів милостині, їжі, тепла й одягу, які їм повинні бути надані, і взагалі пригноблення їх.
6. Засмучення і ображання батьків аж до брутального побиття їх.

www.volyn-orthodox.org

Як приготуватися до сповіді з додатком визначення гріхів за десятьма заповідями.

Преподобний Єфрем Сирин про покаяння
 Впав я, підійми і дай хоч трохи потрудитися, щоб на Суді не бути посоромленим. Очисти мене благодаттю твоєю, Милосердний Отець; обмий скверну мою всеочищуючим іссопом Твоїм, і зціли язви мої, щоб подякував я за благодать Твою!
Я впав: підійми і укріпи мене Господи, бо Ти підіймаєш всіх, хто впав. Простягни до мене Свою руку і знову оживотвори мене Твоїми щедротами! Супротивник збрехов мені, зняв з мене та вкрав все моє вбрання, зробив так, що залишаюсь я безплідним і повинен йти на Суд оголеним від усього. Милість Твоя нехай буде для мене одежею в день Суду! Великий страх в той день Суду, коли кожний дасть відповідь про справи свої, і про помисли свої, і навіть про найменшу річ. Ти виправдай мене тоді, Суддя мій; бо хоч і винний я, але маю волю каятися. Стискатися і безмежно мучитися буде серце наше, коли перейде все, що збуджувало в нас похотіння, коли всякий з’явиться оголеним душею і буде поведений до відповіді. Тоді горе тому, хто, подібно до мене, вчинив множество беззаконь, хто грішив та заховував свої гріхи, щоб не бути осоромленим тут! Там в день Суду будуть вказувати на нього пальцями.
Беззаконня мої намножилися, дні мої промайнули і зникли, наближається час кінця, а покаяння немає в мені. Якщо не буде місця щедротам Твоїм, горе мені в день Суду! Блаженна людина, яка трохи потрудилася у цьому світі, бо вона наслідує царство у світі, що не переходить. За малу працю вона набуває велике насліддя. На Суді Твоєму, Господи, немає зважання на особу: тоді кожний отримає згідно з ділами своїми: у кого справи добрі, тому царство, а в кого злі – тому муки.
Відкрий мені двері щедрот Твоїх, Надіє тих, хто кається, і простягни до мене руку Твою, сповнену ліків, щоб вона обмила рани мої та зцілила язви мої. Воля моя відмовляється слідувати за Твоєю волею. Ти Сам упокори мене волі Твоїй, щоб через це я отримав спасіння і прославив волю Твою, яка благоволить до тих, хто кається. Милостиво прийми молитву мою про примирення з Тобою і, з благодаті Твоєї, даруй мені життя в Пришестя Твоє; і нехай посоромиться лукавий, коли побачить, що помилувала мене правда Твоя.

Як готуватися до сповіді
Приступаючи до сповіді, потрібно необхідним чином приготуватися. Згадай всі свої гріхи, які вчинив вільно чи невільно. Потрібно уважніше переглянути все своє життя, щоб, по можливості, згадати всі гріхи, не тільки зроблені з часу минулої сповіді, але й давні, через забудькуватість, або ще гірше – неправдивий сором – не сповідувані. Якщо важко запам’ятати всі згадані гріхи – можна їх записати на папірець, щоб по цих записах нагадати їх собі під час сповіді. Необхідно уважно вислухати молитви на початку сповіді, а потім, якщо є багато сповідників, необхідно зачекати своєї черги. Підходячи до сповіді треба уважно прочитати наступну молитву: «Всі тайни свого серця я розкриваю перед Тобою, Суддею моїм. Отож, зглянься на покору мою, зглянься на смуток мій, зглянься на покаяння моє і помилуй мене, Милосердний Боже отців наших». Потім з покорою серця потрібно підійти до Хреста та Євангелія, перехреститися, поцілувати їх, схилити свою голову та почати сповідування своїх гріхів.
- Сповідуй свої гріхи відверто, пам’ятаючи, що розповідаєш їх не людині, але Самому Богові, Котрий вже і так знає твої гріхи, але хоче твого визнання та розкаяння в них. Священика, який сповідує тебе, не потрібно встидатися, бо він теж є людина, і йому відомі всі людські немочі, і схильність людини до гріха, а тому священик на сповіді не може бути твоїм страшним суддею. Більше, ніж сорому перед священиком, треба остерігатися затаїти від нього якийсь гріх, і тим самим, вчинити ще один гріх. Якщо ти встидаєшся відкривати гріхи свої лише перед одним духівником, то як знесеш той сором, коли на Страшному Суді відкриються гріхи твої не лише перед Богом, але й перед ангелами та усіма людьми?
- Сповідуй свої гріхи чітко і конкретно, кожний гріх окремо. Подібно до того, як найточніше виявлення тілесних немощів сприяє встановленню правильного діагнозу та кращому лікуванню, так і виявлення хвороб душі, якими є гріхи, сприяє їх знищенню. Тому не потрібно обмежуватися загальними визначеннями «у всьому грішний» або чимось іншим подібним, але виявляти всі роди і види гріхів, які вчинив.
- Не втручай у сповідь інших осіб, особливо для того, щоб їх засудити або їхніми діями виправдати свої гріхи. Це не сповідь, а засудження, а тому – ще більший гріх.
- Не намагайся на сповіді виправдати себе у будь який спосіб – звичкою, обставинами або чимось іншим подібним. Той хто себе засуджує, буде виправданий Богом, а хто себе виправдовує – Ним буде осуджений. Тому треба повною мірою усвідомити, що гріх походить від нас, і тому на нас лежить відповідальність за нього.
- Не кажи, коли про що спитає духівник: «Не пам’ятаю, можливо і в цьому грішний». Нам необхідно пам’ятати про свої гріхи так само, як ми пам’ятаємо про те, що нам хтось винний або чим нас образили. Щоб не виправдовуватися забудькуватістю нам необхідно сповідуватися якомога частіше. Якщо ж ми, через свою недбалість, приступаємо до сповіді рідко і через це забуваємо свої гріхи – то ми в цьому самі винні, а тому не будемо мати надію на прощення гріхів, які нами не сповідані.
- Без питання духівника сам не говори про те, в чому не грішний або чого не робив. Якщо ж будеш так чинити, уподібнишся євангельському фарисею, котрий хвалився перед Богом, а не сповідував свої гріхи – і цим лише збільшив своє засудження.
- Сповідатися потрібно зі скорботою та жалем сердечним, бо гріхами своїми ми образили і відкинули Бога та відігнали від себе Його благодать. Тому дуже погано, коли розповідають гріхи свої з сердечною холодністю, а бо й посмішкою. Все це – ознака нерозкаяності, і сповідуючись таким чином, ми ще більше примножуємо свої гріхи.
- Господь більше милосердний, ніж правосудний, а тому сповідай свої гріхи з надією на Його милосердя. Немає такого гріха, який був би сильнішим за милосердя Боже, і який би Господь не простив тому, хто в ньому щиро розкаюється. Як Отець з радістю прийняв євангельського блудного сина, так і нас, якщо ми щиро навернемося до Нього, він з радістю прийме, не згадуючи нам наші гріхи та неправди.
Таким чином треба сповідатися, щоб отримати від Господа Бога відпущення гріхів. «Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди». (1 Іоана 1, 9)

Визначення гріхів за десятьма заповідями
І заповідь. Чи маєш ти постійну пам’ять про Бога та страх Божий у серці? Чи не хитається твоя віра в Бога маловірством або сумнівами? Чи не мав сумніву у догматах Православної Віри? Чи молиш Бога укріпити твою віру? Чи не було в тебе відчаю у Божому милосерді? Чи ти молишся щоранку і щовечора до Бога? Чи щира та уважна твоя молитва? Чи завжди, коли можливо, відвідуєш церковні богослужіння? Чи не пропускаєш їх без поважної причини? Чи любиш читати релігійно-моральні книжки і чи читаєш їх? Чи не захоплюєшся читанням книг безбожних або єретичних? Чи не приймав участі у гаданнях, сеансах «зцілення» у ворожбитів, чаклунів та «народних цілителів»? Чи не приймав участі у моліннях або «богослужіннях» сектантів? Чи не забуваєш про головне – приготування до життя вічного, про відповідь на Страшному суді та відповідальність за вчинені гріхи? Чи, можливо, через життєву суєтність або лінощі забуваєш про це та перебуваєш у лінивстві та самозадоволеності?
ІІ заповідь. Чи на першому місці у тебе Бог? Може не Бог у тебе на першому місці, а що-небудь інше – накопичення грошей, набуття майна, задоволення, розваги, їжа, одежа, бажання звернути на себе увагу, досягнути високого місця у суспільстві, тощо? Чи не відволікає тебе від Бога захоплення телебаченням, музикою, кіно, театром, комп’ютером або чимось іншим? Можливо, що через піклування про себе, сім’ю, забуваєш про Бога, занедбуєш справу спасіння та не виконуєш приписів Матері-Церкви? Якщо так – то ти служиш своєму ідолові, і він у тебе на першому місці, а не Бог. Може якась пристрасть заволоділа тобою (сріблолюбство, чревоугоддя, плотська пристрасть і таке інше)? Чи не робиш ідола з самого себе через гордість або егоїзм?
ІІІ заповідь. Чи не згадував про Ім’я Боже у марнослівних розмовах і даремно, або, що ще гірше – чи не перетворював святиню на жарт? У припадку озлоблення чи не хулив Ім’я Боже? Чи не давав кому-небудь клятву або присягу і порушив її? Чи не буває твоя молитва розсіяною та неуважною?
ІV заповідь. Чи не порушував святості недільних днів та свят, встановлених Православною Церквою? Чи не забуваєш у ці дні про молитву, церковне богослужіння, замість цього працюючи заради своєї користі? У свята під час церковних богослужінь чи не розважався у кіно, на концертах, або у інших місцях розваги та зібраннях, де немає розмови про Бога та спасіння? Чи сам не влаштовував таких зібрань, цим самим відволікаючи людей від Церкви? Чи відвідуєш богослужіння, а якщо так – то чи не запізнюєшся на них? На богослужінні замість того щоб молитися чи не віддаєшся пустим думкам або розмовам? Чи допомагаєш, у міру можливого, тим, хто потребує допомоги – старим, хворим, бідним та нужденним? Чи не порушував постів? Чи не упивався спиртними напоями?
V заповідь. Чи не було випадків ставлення до батьків без поваги? Чи піклуєшся про них у їхніх хворобах, старості? Якщо батьки померли, то чи не забуваєш молитися у церковній та приватній молитві за упокоєння їхніх душ? Чи не було випадків зневажливого ставлення до пастирів Церкви? Чи не осуджував їх, коли вони закликали до спасіння та нагадували про гріхи? Чи не ображав когось старшого за себе, а особливо благодійників?
VI заповідь. Якщо ти не вбив нікого фізично, то, можливо, став причиною чиєїсь смерті іншим чином – міг допомогти, але не допоміг? Чи не звершив духовного вбивства, тобто чи не відвернув когось від доброчесності та втягнув у гріховне життя? Чи не спокушав кого-небудь на гріх або сприяв цьому? Чи не озлоблювався на когось? Чи прощаєш тим, хто тебе ображає? Чи не тримаєш в собі образу? Чи не осуджуєш кого-небудь, а не себе? Якщо хочеш отримати прощення своїх гріхів, то пам’ятай, що Господь прощає нам провини наші лише тоді, коли ми прощаємо винуватцям нашим. Чи не робила аборту, що також є вбивством? (Чи не змушував робити аборт?).
VII заповідь. Чи не порушуєш цієї заповіді, вступаючи у статеві відносини без благословення на це у церковному шлюбі, задовольняючись лише громадянським, або й взагалі без шлюбу? Чи не дозволяєш собі легковажно ставитися до осіб протилежної статі? Чи не осквернював себе, віддаючись нечистим та розпусним думкам та бажанням через читання розпусних книг, перегляд фільмів чи телепрограм або в інший спосіб? Порушенням цієї заповіді є розпусні пісні, жарти, безсоромні наряди та інші подібні гріхи. Апостол Павло вказує на те, що блудне співжиття має ті самі духовно-моральні наслідки, що і законний шлюб, лише зі знаком «мінус» (1 Коринфянам 6,16). Блудне співжиття призводить до об’єднання гріховних духовних потенціалів осіб, бо «два стають однією плоттю». А це означає, що через блуд на того, хто грішить, переходять наслідки гріхів партнера. Тому так важливо припинити розпусне життя – будь мужнім, християнин, та розкайся, доки не пізно.
VIIІ заповідь. Чи не привласнював собі в будь-який спосіб чужої власності? Чи виконував, як належить, обов’язки, пов’язані зі службою чи посадою? Чи не мав надмірної пристрасті до земних благ, не бажаючи ділитися ними з ближніми? Чи за совістю використовував чуже майно, довірене тобі?
ІХ заповідь. Чи не оббріхував свого ближнього? Чи не злословив та осуджував ближніх своїх, за правдиві чи уявні гріхи? Чи не любиш передавати про когось погані розмови, плітки? Чи не брешеш і чи стараєшся завжди бути правдивим?
Х заповідь. Чи не заздриш кому? Пам’ятай, що заздрість Каїна до Авеля призвела до першого вбивства. Це почуття може привести до багатьох гріхів, тому викорінюй його.
Над всім цим стоїть гордість – родоначальниця всіх гріхів. Гордість в тому чи іншому вигляді притаманна всім нам більшою чи меншою мірою. Гордість та марнославство більше всього заважають нам бачити свої гріхи, усвідомлювати та сповідувати їх. Християнин, прочитай декілька разів вищенаведені гріхи та помолися Богові, щоб Він нагадав тобі про все, вчинене тобою. Не кажи: я ні чим особливо не грішний, а почни за десятьма заповідями згадувати гріхи свої, і обов’язково щось знайдеш в собі. Пам’ятай, що гріхи – це не тільки і не стільки злі вчинки, скільки гріховне налаштування душі та шкідливі звички, які в ній вкорінені. А тому щоб боротися з гріхами, необхідне тверезіння – постійний нагляд за собою, своїми думками та бажаннями. Всякий гріх починається з думки, а тому легше його знищити в зародку, а не боротися з ним тоді, коли він стане вкоріненою звичкою.

З чину сповіді
Ось чадо Христос невидимо стоїть, приймаючи сповідь твою, не соромся, не бійся, не затаюй нічого від мене, але щиро скажи все, що вчинив (вчинила) ти, щоб дістати прощення від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і образ Його, Євангеліє і Хрест перед нами, а я лише свідок, щоб свідчити перед Ним про все, що ти скажеш мені, а якщо затаїв би (затаїла б) від мене, подвійний гріх матимеш. Отже, подумай, бо ти прийшов (прийшла) до лікарні, щоб не відійти тобі не вилікуваним (не вилікуваною).



www.sudovatrijcia.net.ua

Підготовка до сповіді (аналіз гріхів)

Три основні групи гріхів

Проти Бога:
• Не молився Богові зранку, ввечері, до і після їжі.
• Під час молитви відволікався думками про сторонні речі.
• Хрестився неуважно, нечітко, без страху.
• Лінувався ходити до церкви.
• Сміявся та розмовляв у церкві, ходив по церкві з шумом.
• Промовляв ім’я Боже без благоговіння, жартома.
• Божився. Нарікав на Бога за своє життя, хвороби, неміч, долю.
• Соромився перед іншими своєї віри та хресного знамення.
• Відвідував будь-які видовища під час богослужіння.
• Порушував пости та інші постанови церкви.
• Вірив у сни, ворожіння та інші забобони.
• Згрішив тим, що відступив від вчення православної/католицької віри, безвір’ям чи бадужістю до віри.
• Не дякував Богові по закінченню роботи.
• Свідомо замовчував гріхи на сповіді.

Проти ближнього:
• Не шанував батьків і не приділяв належної уваги їм.
• Образив їх грубощами, суперечками, піднімав руку на них.
• Це ж чинив стосовно духовенства, начальників, старших.
• Перебував у гніві, був сердитим, роздратованим.
• Лаявся, вживав погані слова.
• Образив ближнього чи недруга у сварці, вдарив когось у бійці.
• Сміявся з бідних, калік, старих.
• Перебував у злобі, ненависті до оточуючих.
• Не просив пробачення у тих, кого образив.
• Не вибачав тим, хто мене образив.
• Залишив нужденну людину без допомоги, коли міг допомогти, навіть коли мене просили.
• Не прагнув бути привітним однаково з усіма.
• Був жорстокий з тваринами.
• Брав чужі речі, не питаючи, не повернув узяті тимчасово речі.
• Впертий і завжди наполягаю на своєму.
• Намагався помститися тим, хто мене образив.
• Говорив неправду.
• Зводив плітки, висміюючи чужі недоліки.

Проти самого себе:
• Був гоноровим, прагнув похвали й слави.
• Не терплю, коли до мене несправедливі.
• Гордий. Хвалюся своїми здібностями, походженням, речами, прикрасами.
• Вважаю себе достойним перед Богом.
• Перебільшено піклуюся про свою зовнішність.
• Згрішив думкою, поглядом, дією проти 7-ої заповіді (блуд, перелюб).
• Заздрив іншим. Не виконував своїх обов’язків. Був лінивим, нетерплячим.
• Був недбайливим у вивченні Св. Писання і духовної літератури.
• Був нестриманим у думках, почуттях, словах, їжі, питві. Напився.

Вісім головних пристрастей.
(які розтлівають життя людини й усього суспільства за творами святителя Ігнатія Брянчанинова)
1. Череводогоджання
Обжерливість, пияцтво, недотримання постів, потаємне куштування їжі, ласування, загалом нестриманість у їжі та питві. Надмірна любов до плоті, прагнення комфорту і спокою, через що виникає самолюбство, від якого — недотримання вірності Богу, Церкві і людям.
2. Блуд
Блудне розпалення, блудна спрямованість душі та серця. Прийняття нечистих помислів, розглядання їх, насолода ними, затримання в них. Блудні мрії. Нестриманість чуттів — зору, особливо дотиків, у чому зухвалість, яка губить усі чесноти. Брудна лайка та читання любострасних книжок, перегляд блудних кінофільмів і телепередач. Малакія (рукоблудство). Блуд (незбереження чистоти до шлюбу), перелюб (порушення подружньої вірності). Гріхи блудні протиприродні.
3. Сріблолюбство
Любов до грошей і взагалі до багатства. Прагнення збагатитися. Страх перед старістю, зубожінням. Скупість, жадібність. Немилосердя до жебраків та вбогих. Користолюбство. Зневіра у Промислі Божому, покладання надії на своє багатство. Надмірне піклування про земне. Любов до подарунків. Крадіжка, зазіхання на чуже, недбале ставлення до чужого майна. Розбій. Несплата або недоплата заробітку працівникам.
4. Гнів
Запальність, дратівливість. Бажання помсти. Сварки, сперечання, образи, побиття, вбивство, злопам’ятність, ненависть, ворожнеча, наклепи, небажання примирення та прощення гріхів.
5. Туга
Засмучення, нудьга, ненадіяння на Бога, невдячність Богові за все, що трапляється у житті, малодушність, боягузтво, нетерплячість, недокоряння собі, нарікання на ближнього, ремствування, зречення життєвого хреста або намагання зійти з нього.
6. Смуток
Байдужість до будь-якої доброї справи, особливо до молитви. Невиконання домашніх і церковних молитов. Неуважність і поспішність у молитві. Недбалість, неблагоговіння у духовних справах. Лінощі до читання духовних книжок. Апатія, неробство, бажання розваг, сонливість. Часте залишення храму. Надмірне гостювання, марнослів’я, сміховинність. Блюзнірство. Забуття своїх гріхів. Забуття заповідей Христових. Втрата страху Божого. Озлобленість. Відчай.
7. Марнославство 
Прагнення до людської слави та почестей. Вихваляння. Любов до гарних і дорогих речей. Самолюбування, надмірне піклування про свою зовнішність, одяг, надмірне захоплення модою (щодо одежі, меблів, прикраси житла, сучасної техніки, досягнень науки, мистецьких уподобань тощо). Сором зізнаватись у гріхах на сповіді, приховування їх перед священиком. Лукавство. Самовиправдання. Суперечливість. Виставляння свого розуму. Лицемірство. Брехня. Лестощі. Догоджання людям. Заздрість. Приниження ближнього. Мінливість настрою. Потурання несправедливості. Безсовісність. Норов і життя бісівські.
8. Гордість
Зневажання ближнього. Віддання переваги собі. Нахабство. Затьмарення розуму й серця. Хула. Невіра. Зарозумілість. Непокора вченню Церкви, невиконання її законів, хула і наклепи на неї. Потурання своїй гріховній волі. Захоплення єретичною та окультною літературою. Хибна філософія. Сектантство. Атеїзм. Невігластво. Омертвіння душі. Сатанізм. Нехтування голосом своєї совісті. Єхидство. Відмова від християнського смирення і мовчання. Втрата простоти. Втрата любові до Бога та ближнього.


http://netishyn-sobor.net

Молитва на Благословення сім’ї

Боже, Творцю людей та їхній милосердний Цілителю, Ти благоволив, щоб сім'я, створена подружнім союзом, стала образом союзу Христа і Церкви.
Молимо Тебе: подаруй Своє благословення цій сім'ї, яка зібралася в Твоє ім'я. Нехай у ній перебувають любов, єдність, палання духу, ревність у молитві, турбота одне про одного та про всіх нужденних братів.
Господь Ісус Христос, який жив у Назареті разом зі своєю Родиною, нехай завжди перебуває у цій сім'ї, береже її від усякого зла та допомагає нам бути єдиним серцем і єдиною душею на віки вічні.
Амінь

Молитва на Благословення сім’ї

Від Тебе, Господи, одержуємо всі дари благі. Благослови нашу сім’ю, нехай будуть усі члени нашої сім’ї до вподоби Тобі, нехай царює і ній мир і християнська любов.
Амінь

четвер, 22 березня 2012 р.

Молитва за родину

Ласкавий Господи, Ісусе Христе, Ти захотів провести довгі роки Свого земного життя в назаретській Родині, благаю Тебе, поблагослови мою дорогу родину: батька, матір, братів, сестер, всіх свояків і кровних.
Пішли їм Ласку, щоб всім серцем любили Тебе, охорони від нещасть, диявольських спокус і всякого лиха. Подай згоду моїй родині, бо згода це великий Твій дар. Допоможи її членам щиро любитися надприродною Божою любов’ю, яка осолоджує прикрощі земного життя. Будь з нами в години смерти, щоб з Твоєї Ласки вийшли ми з цього світу та пішли до Неба навіки прославляти Тебе.
Маріє, найкраща наша Мати і взірець для кожної родини, будь завжди з моєю дорогою родиною.
Амінь

Молитва на початок Великого Посту

Господи Боже наш, надіє всіх країв землі і тих, що в морі далеко. Ти призначив святі дні посту і в Старому Заповіті через пророків Твоїх і в Новому через апостолів і євангелистів. Сподоби ж усіх нас у чистоті час постування провести, віру тверду зберегти і заповіді Твої виконувати у всі дні життя нашого.
Благаємо Тебе, Владико Милосердний: пристав до нас ангела Твого, щоб охороняв нас немічних у всіх ділах наших і допомагав нам, щоб ми були слухняні й догоджали Тобі та щоб сподобилися достойно причаститись святих Твоїх Таїн.
Прийми ж, Господи, поклоніння і постування рабів Твоїх (імена) і всім нам подай благословення ради Христа Іисуса, Господа нашого, що з Ним благословенний Ти, з пресвятим, благим і животворчим Твоїм Духом, нині й повсякчас, і на віки вічні.
Амінь

вівторок, 20 березня 2012 р.

Літанія святій Моніці

Господи, помилуй. 
Христе, помилуй. Господи, помилуй. 
Христе, почуй нас. Христе, вислухай нас. 
Отче Небесний, Боже, помилуй нас. 
Сине, Відкупитель світу, Боже помилуй нас,
Дух Святий, Боже помилуй нас,
Пресвята Трійця, єдиний Боже помилуй нас.
Пресвята Марія, молись за нас.  
Пресвята Марія, без гріха зачата молись за нас,
Святий Йосип, глава Святого Сімейства молись за нас,
Свята Моніка, приклад дружинам християнським молись за нас,
Свята Моніка, що своїм прикладом і молитвою сприяла наверненню чоловіка свого молись за нас,
Свята Моніка, образ люблячої матері молись за нас,
Свята Моніка, образ вдови смиренної молись за нас,
Свята Моніка, мати святого Августина молись за нас,
Свята Моніка, що помилки сина свого прегірко оплакувала молись за нас,
Свята Моніка, воістину невтомна в молитвах за його навернення молись за нас,
Свята Моніка, захист свого сина, від віри відійшовшого молись за нас,
Свята Моніка, удостоєна того, що сльози твої за сина не були марними молись за нас,
Свята Моніка, втішена тим, що побачила навернення сина свого молись за нас,
Свята Моніка, що разом із сином про Бога і вічне життя сподобилась розмовляти молись за нас,
Свята Моніка, котра молитвами синівними знайшла спокій у світі Божому молись за нас,
Свята Моніка, що ніколи не залишає заступництвом своїм матерів, котрі подібно до тебе моляться і плачуть молись за нас,
Свята Моніка, що вже прийшла на допомогу багатьом матерям у їх страху сердечному, Свята Моніка, захисти невинність наших дітей молись за нас,
Свята Моніка, даруй юнакам силу проти спокус світу цього молись за нас,
Свята Моніка, даруй милість чадам, що заблукали, щоб не були вони глухі до настанов материнських і байдужі до страждань своїх матерів молись за нас,
Свята Моніка, доручи матерів християнських турботам Пресвятої Діви, Матері матерів молись за нас.
Агнець Божий, що бере на Себе гріхи світу, прости нас, Господи. 
Агнець Божий, що бере на Себе гріхи світу, вислухай нас, Господи.
Агнець Божий, що бере на Себе гріхи світу, помилуй нас, Господи.

Помолимося:
Боже, Ти змилосердився сльозами святої Моніки і дав їй більше того, про що вона просила Тебе. Ти не тільки зіслав благодать навернення синові її Августину, але й вивів його на висоти святості. Прийми, Отче милосердний, молитви наші з великою надією і смиренністю возносимі за наших дітей, щоб побачили ми їх спасіння і самі сподобились святості. Через Ісуса Христа, Господа нашого.
Амінь



www.molytva.at.ua

Молитва до св.Моніки

Свята Моніко! Заступайся за нас перед Богом. З помешкання вічного щастя, де ти втішаєшся сином, матір’ю якого Ти є двічі, поглянь на багатьох матерів, які виконують благородне і важке завдання, яке Ти сама сповняла на землі. Підтримуй їх у важких випробовуваннях.
Свята Моніко! Ти вміла вибрати в житті те, що є найважливішим. Допоможи нам, молодим, знайти те, що є добрим і важливим. Не дозволь, щоб нас звели хибні науки і проголошувані гасла. Опікуйся нашою молоддю так, як Ти опікувалась своїм сином!

Молитва за заступництвом святої Моніки, матері святого Авґустина

Господи Боже, утішителю зболених, тих, що на спасіння Твоє надіються. Ти сльози благословенної матері й удови Моніки милосердно прийняв і дав ласку навернення синові її. Молитвами цієї святої матері дай дітям моїм щире розкаяння з гріхів і наверни їх на шлях спасіння, щоб, оплакавши провини свої, в милосерді Твоїм прощення осягнули.
Амінь

понеділок, 5 березня 2012 р.

Літанія до св. Тадея

Господи, помилуй (3 рази)
Отче наш Небесний, - змилуйся над нами.
Сину Божий, Спасителю, - змилуйся над нами.
Святий Дух Божий, - змилуйся над нами.
Пресвята Трійце, Боже Єдиний, змилуйся над нами.
Пресвята Марія, Мати Божа, - молися за нами.
Святий Йосафате, - молися за нами.
Святий Йосифе, молися за нас.

Святий Тадею, радосте Твоїх святих батьків, - молись за нами.
Святий Тадею, прикрасо Святої Родини, - молися за нами.
Святий Тадею, близький родичу Ісуса, Марії і Йосифа, - молися за нами.
Святий Тадею, який виховувався в Назареті разом з Ісусом Христом, нашим Спасителем, - молися за нами.
Святий Тадею, якого Ісус Христос вибрав на Апостола, - молися за нами.
Святий Тадею, який став вірним наслідником Христовим, - молися за нас.
Святий Тадею, який на Тайній Вечері одержав з глибокою шаною Найсвятіші Тайни, - молися за нас.
Святий Тадею, який в день Зелених Свят разом з іншими Апостолами прийняв Духа Святого, молись за нами.
Святий Тадею, який своїми проповідями багатьох поган навернув до правдивої Христової віри, молися за нами.
Святий Тадею, який за ласкою Духа Святого творив великі чудеса, - молися за нами.
Святий Тадею, який погордив погрозами безбожних, безстрашно ширив правдиву Христову віру, - молися за нами.
Святий Тадею, який з апостольською ревністю направлявся до Персії голосити слово Боже, - молися за нами.
Святий Тадею, який своїм посланням освітив Церкву Святу, - молися за нами.
Святий Тадею, який з вінцем мученика був прийнятий до вічної слави, - молися за нами.
Святий Тадею, який за святу Христову віру поніс смерть мученику, - молися за нами.

Святий Тадею, який в день Страшного Суду будеш разом з Ісусом Христом нас судити, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, ми Твої діти, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби Ти стеріг усіх вірних у витриванні в правдивій Христовій вірі, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби зволив усім правителям християнським дати мир і злагоду, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби випросив у Бога навернення всіх заблуджених і невірних, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби скріпив нашу віру, надію і любов, - просимо Тебе, вислухай нас!
Святий Тадею, щоби віддалив від нас усякі грішні думки й підступні спокуси сатани, - просимо Тебе, вислухай нас!
Святий Тадею, щоби всіх, хто Тебе почитає, зволив Ти взяти під свою Опіку й захистити, просимо Тебе, - вислухав нас!
Святий Тадею, щоби зберіг нас від тяжких гріхів і небезпечних нагод до них, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби боронив нас від злих наклепницьких язиків, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби перед нашою смертю зволив нам прийняти Найсвятіші Тайни, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби в останній годині зміцнив нас і зберіг від напастей злого духа, - просимо Тебе, вислухай нас!
Святий Тадею, щоби випросив Ти для нас у Божого Судді, Ісуса Христа, ласкавий вирок, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби запровадив нас у Країну вічної радості, - просимо Тебе, - вислухай нас!
Святий Тадею, щоби ти надав допомогу всім душам християнським, а особливо Твоїм почитателям, - просимо Тебе, вислухай нас!
Святий Тадею, наш опікуне і заступнику, - просимо Тебе, - вислухай нас!

Агнче Божий, що відкупив гріхи світу, - Тебе благаєм, вислухай нас, Господи!
Агнче Божий, що відкупив гріхи світу, - Тебе благаєм, прости нам, Господи!
Агнче Божий, що відкупив гріхи світу, - Тебе благаєм, змилосердися над нами, Господи!
Господи, помилуй (3 рази)



www.traducionalist.info