«Якщо справедливо, що Божественний Початок перебуває у всякому сущому, то всяке суще, навпаки не перебуває у Ньому. Ми перебуваємо у Ньому лише через взивання до Нього у молитвах… Ось чому слід почати з молитви не для того, аби наблизити до себе Всемогутнього, який перебуває одночасно всюди й ніде, але, щоб віддати себе в Його руки і поєднатися з Ним»,- сказав святий Діонізій.
Перевага молитви полягає не в кількості, а в якості, що підтверджується сказаним у Новому Завіті апостолом Матеєм: «A коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани, гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані… Не будьте, отже, подібні до них, бо Отець наш небесний знає , що вам треба, перш, ніж ви просите в Нього. Тож моліться так: Отче наш …» (Мт. 6)
Розуміння божественного здобувається завдяки молитві- не тій, що перебуває лише на устах, але яка виходить з глибини серця. Ось чому співається у псалмі: «З глибини взиваю, Господи, до Тебе!» (Пс.130,1)
Важко молитись, коли не вміємо, але самі собі мусимо в цьому зарадити. Перш за все слід зануритися в тишу. Cутністю молитви є велика тиша. Власне тому найважливішим елементом молитви є тиша думок і серця. Тиша дозволяє подивитися на все по-новому. Тиша необхідна, щоб ми могли нав’язати контакт із нашою душею. Молитва є тоді плідною, коли вона льється із серця.
Господь вибрав нас, щоб наше життя стало життям молитви. Вартість усіх наших починань точно відповідає вартості молитви, яку ми відмовляємо, а наші починання плідні тоді, коли вони є точним відбитком ревної молитви. Часто буває, що наші молитви безрезультатні, оскільки ми не зосередили наших думок і серця на Хресті, через якого наші моління можуть дійти до Отця.
Мати Тереза каже: « Любімо молитву, відчуваймо потребу чистої молитви протягом дня, берім на себе молитовний труд. Якщо хочете молитись краще, моліться більше . Молитва побільшує серце, щоб воно могло вмістити Бога, який сам себе приносить у дар».
Ми хочемо молитися належним чином, та все ж занедбуємо молитву. Ми знеохочуємося і нехтуємо молитвою. Ісус Христос заповів нам «молитись завжди і не падати духом» (Лк.18,1), а це означає, що ми ніколи не повинні почуватися втомлені від молитви. Cвятий Павло говорить: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням» (Еф.6,18). До такого стану серця, до безперервної молитви Бог закликає всіх людей.
Нехай Божа любов опанує серцем вповні й абсолютно, нехай вона стане його другою природою; не допустім, щоб у серце вдерлися протилежні до цієї любові почуття й завдали йому страждань; намагаймося, щоб Божа любов постійно зростала в нас, а це можливо тоді, коли ми намагаємося справляти Йому приємність і не відмовляти в жодному Його проханні; робімо так, пам’ятаючи, що все, що відбувається, відбувається з Божої волі; і нехай зігріває нас тверда постанова не чинити жодного переступу свідомо; а якщо так трапиться, виявім покору й негайно протидіймо цьому. Cерце, яке так робить, буде наповнене неустанною молитвою.
Переважно наші молитви ми виражаємо словами, тож це повинні бути палкі слова, що зроджуються просто в розпаленому й сповненому любові серці. У своїх молитвах промовляйте до Бога з шаною і довірою. Моліться зі складеними човником руками, з опущеними очима й піднесеним серцем, і ваша молитва стане чистою жертвою, складеною перед Богом. Не затягуйте час молитви, але й не відмовляйте її занадто спішно; нехай ваша молитва не буде надто голосна, але не буде надмірно тиха. Моліться з цілковитою посвятою, величезною насолодою і природною простотою, без жодної штучності, з глибини серця й душі віддаючи шану Богові. Щоб молитва, яку відмовляємо, була справді плідною, ми повинні розуміти її значення і відчувати принадність кожного слова; іноді слід повернутись до розважання над нею.
Молитва, яка випливає з нашого розуму й серця, а не є текстом, що читаємо з книжки, називається контемплятивною молитвою. Не сміємо забувати про те, що наш обов’язок – прагнути досконалості й у цьому прагненні ми не маємо права зупинятися. Щоденне відмовляння контемплятивної молитви доконечно потрібно для осягнення мети. Вона – бо є подихом життя для нашої душі, без неї неможливо осягнути святості. Cвята Тереза Aвільська говорить: «Тій душі, що занедбує контемплятивну молитву, не потрібен диявол, щоб підштовхував її до пекла, адже вона з власної волі прямує туди». Лише завдяки контемплятивній молитві й духовному читанню ми можемо розвивати дар молитви. У контемплятивній молит
ві,- говорить Іван Віанней,- заплющ очі, стули уста й відкрий серце». У молитві, яку проказуємо вголос, звертаємось до Бога, а в контемплятивній молитві Господь промовляє до нас . Тоді Бог сходить у наше серце. Мати Тереза вчила, якщо тобі важко молитись, ще і ще раз проси: «Ісусе, прийди до мого серця, молися в мені й зі мною, щоб я міг навчитись від Тебе, як слід молитися».
Молитва- це не духовне тренування. Молитва- це життя. Так як наше тіло потребує умов для існування, так і наша душа потребує молитви.
Тілесні хвороби можуть бути вилікувані з допомогою ліків, а в самотності, відчаї і безнадії допоможе лише Любов Бога. Все, що ми потребуємо,- любов, мир, радість – усе це Ісус нам дає на Божественній Літургії. Гріхи притискають нас до землі й не пускають уперед. Як християни, ми не повинні засмучуватися, коли життя не складається, коли стоїмо перед випробуваннями. Наша віра в Ісуса повинна бути сильнішою за ті миттєві труднощі в нашому житті, тому потрібно зважитися на молитву та прагнути до всього доброго і позитивного, та молитися щирим серцем. Cерце- це місце молитви. Молитва серця полонить ціле єство людини.
www.genova.org.ua/
Підготувала Марія, Генуя- Львів.
Немає коментарів:
Дописати коментар