Як молитися ???

Коли Бог просить тебе зачинити двері перш ніж приступити до молитви, то цим хоче нагадати тобі про необхідність відділити у комірчині своєї душі зовнішню діяльність від внутрішньої, а таке відокремлення повинно відбутися у трьох відношеннях: щодо серця, думок і щодо інших людей.

Відносно серця
Необхідно, щоби ти повністю відкинув усі турботи, тягарі, тривоги і побоювання в тій хвилі, коли стаєш перед Богом. Відкинув настільки, щоби зміг правдиво відчути у собі глибокий спокій, який неможливо осягнути навіть розумом. У цьому значенні зачинити двері - це твердо поставити власне серце за межею, яка відділяє світ плотський від світу духовного, за тією стіною, яка рівнозначна смерті. Тобто, коли зачиняєш за собою двері, то маєш відчути себе мертвим для плотського світу і всім своїм єством стояти перед Богом, щоб, очікуючи Його ласк, взивати до Його милосердя.

Відносно думок
Звичайно, ти відчуваєш себе переповненим думками, що рояться у твоїй голові, і образами, які заполонили твою уяву, словами, що ти завчив напам'ять та іншим різноманітним досвідом, який накопичився у тобі через твої думки. Зрештою, це все несе з собою пусті уявлення, до яких твоя свідомість може відчувати певний потяг, бо думки їх зберегли, а ум прив'язався до них.

Ці уявлення ти інколи добровільно переживаєш, інколи вони постають перед тобою крадькома і проти твоєї волі. А деколи ти змушений пригадувати їх без будь-якого поважного приводу і незалежно від твоєї волі чи бажання, і тоді вони породжують в тобі гіркоту внутрішнього конфлікту. Тому надзвичайно важливо щоразу, коли заходиш у комірчину своєї душі, заздалегідь прогнати зі свідомості такі уявлення, з жалем і покаянням благаючи у Господа прощення, й твердо постановити собі завжди відкидати їх аж до гидування ними. Отож, зачинити двері своєї комірчини - означає поставити між духом і думками Христа розп'ятого, умертвити члени свого тіла. "Умертвляйте, отже, ваші земні члени..." (Кол. 3,5).

Натомість, якщо ж не відречешся від такого досвіду, від всіх побачених та почутих зовнішніх спокус, якщо не висповідаєшся з них, як зі своїх прогрішень, і не відкидатимеш їх з огидою кожного разу, коли відчуватимеш необхідність замкнутися в своїй комірчині, вони не тільки позбавлять тебе здатності молитися і можливості стояти перед Господом, а навіть призведуть до перетворення комірчини в нечисте місце.

Відносно інших людей
Як і усі люди, ти завжди і безперервно пов'язаний з тими, хто тебе оточує. Тому не дивно, що ти можеш бути емоційно збудженим любов'ю до іншої особи, що може привести тебе до пошуків фізичної близькості, а це у свою чергу позбавить тебе внутрішньої незалежності і свободи, які є основою молитви, любові до Бога і духовного зросту. Або ти можеш надміру перейнятися клопотами осіб, особливо дорогих тобі. Наприклад, піклуватимешся їх станом здоров'я або майбутнім настільки, що перестанеш дбати про свій духовний розвиток і власне спасіння.

Тебе також можуть вивести з рівноваги ворожість, протистояння, зло-пам’ятливість, незгідливість та ненависть супроти інших настільки, що гіркота тебе цілковито опанує і перешкодить звільнитись від злісних думок та бажання помсти. Або навіть підсвідоме ти можеш настільки перейнятися іншими, що будеш безцільно тинятися тільки для того, щоб по-хизуватися своїми здібностями, своєю духовною вправністю, показною завзятістю, і таким чином знайдеш собі тих, які захоплюватимуться тобою, і це буде задовольняти твоє самолюбство. У таких випадках зачинити двері своєї душі - це значить рішуче порвати будь-які смертоносні стосунки, які прив'язують тебе до інших і завдають втрати твоїй душі: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу?" (Мт. 16,26).

Це не означає, що ти мусиш раптово перервати відносини з тими людьми, які тебе потребують або котрих потребуєш ти, чи, щоб ти взагалі відсахнувся від людей. Тут мова йде лише про те, щоб очистити свої стосунки з ближніми таким чином, щоби вони гармонійно поєднувались з твоїм духовним поступом. Отже, ти повинен припинити розпорошувати себе у вигаданих клопотах про інших, бо це нікому не принесе ніякої користі. Мусиш загасити у собі такі пориви і вмерти для твого бажання бути прославленим людьми.

Молитва - найголовніше заняття на духовному шляху
Як необхідною є постійна праця і зв'язок із землею, щоб жити, щоб здобути собі шматок хліба і ковток води, так необхідно трудитися розумом і тілом для твого внутрішнього єства, щоби завжди бути у зв'язку з Богом, і щоби подих безсмертя пройняв твою душу та приготував її для життя вічного.

Зв'язок з Богом це - якраз те, що називаємо молитвою. Такою молитвою, яка рівнозначна дії. Тому мусиш збагнути, що лише силою духовної праці живиться твій дух і одержує просто від Бога енергію для росту. Ти повинен переконатися, що кожен контакт з Богом - це молитва, але не кожна молитва є контактом з Богом. Насправді, багато людей моляться, не будучи підготовленими до цього і без будь-якого бажання спілкуватися з Богом. Це не можна назвати справжньою молитвою, бо вона є діянням, що звершується у співпраці людини і Бога.

Якщо "комірчина" душі - "місце", яке Христос призначив для внутрішньої молитви, то з цього випливає, що весь час, який ти проводиш там, має бути відданий молитві. А це у свою чергу значить, що ти повинен завжди бути в духовному контакті з Богом. Декому Господь може дати можливість перебувати у власній комірчині досить довго, як, наприклад, монахові, в якому справедливо вбачаємо християнина, що увійшов в свою комірчину і повністю зачинив за собою двері, не бажаючи більше мати ніякого відношення до світу і його пустих турбот. Напевно, комусь іншому Бог дає можливість побути у власній комірчині лише декілька годин, але для більшості людей неможливо затриматись там більше одної години протягом дня, а інколи - й ще менше часу. Але цю різницю часу, доступну для молитви і перебування у власній комірчині, Святий Дух компенсує в інший спосіб під умовою, що хтось є послідовним і щирим у своєму духовному розвитку. Відповідно до тієї міри, до якої прагнеш молитви, Дух дає нам можливість навіть в короткій миті величезну нагоду до втіхи і відчуття Божої присутності.

Отож не сумуй над браком часу, коли маєш можливість усамітнитись у своїй комірчині, а краще спочатку впевнись, що ти готовий і прагнеш спілкуватися з Богом. Тоді відчуєш, як хвилини можуть виростати у дні. А нарікання на брак часу для молитви - це звичайні хитрування, щоб виправдати своє "я" за байдужість та недбальство у стоянні перед Богом.

Пролиття Святого Духа у словах молитви
Коли зачиниш двері в трьох вище згаданих відношеннях: щодо серця, думок і осіб, коли тричі поклонишся в ім'я Пресвятої Трійці і тим самим засвідчиш Богові свою готовність, коли піднесеш руки, очі і серце до неба, тоді дух молитви зійде на тебе, і власне в цю мить всі настанови приведуть тебе до з'єднання з Богом, і ти перебуватимеш годину чи кілька годин у Божій присутності.

І дійсно, навіть якщо слово, промовлене устами, буде тим самим, що написано в псалмі, воно здаватиметься тобі підказаним Богом, щоби дати вичерпну відповідь, потішити, чи пообіцяти допомогу і спасіння. 1 все це незалежно від твого усвідомлення, що молишся тільки ти: Сам Святий Дух таємно включається у молитву, починає відповідати тобі тими самими словами, які ти промовлятимеш. Це і є ключ, що відкриває двері внутрішнього життя: без включення Святого Духа у молитву слова є немічними і позбавленими конкретно-особистого змісту: "Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій, про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними" (Рим. 8,26).

Отже, Святий Дух ніколи не перестане провадити тебе доти, доки твоє серце буде покірним, а ум відкритим, і доповнюватиме слова молитви і читання в надзвичайно мудрий спосіб. І навпаки, кожна молитва або читання, які сповняєш без відкритого ума і наміру слухати голосу Духа, залишаються безплідними для внутрішнього духовного життя, і з них не отримаєш ніякої дійсної користі: "Не кожний, хто промовляє до Мене "Господи, Господи!" - увійде в Царство Небесне" (Мт. 7,21); "Буду молитися духом, а й розумом буду молитись" (1 Кор. 14,15).


Промінь Любові № 7, Липень 2004, Стаття № 5