Молитва — це порив душі до Бога, до нашого Небесного Отця. Коли сили душі виснажуються в боротьбі з видимими й невидимими ворогами, коли нас огортає втома й огида до самих себе від життя у гріхах, тоді в серці народжується спрага Господа, яку так поетично і правдиво описав цар Давид: "Як лань прагне до водних потоків, так душа моя прагне до Тебе, Боже" (Пс. 42:2).
Але не завжди душа є настільки гаряча в любові, щоб залишивши усе земне, розпочати діалог з Богом. Коли серце холодне й закрите, тоді треба брати до рук молитовник і йти слідом тих, хто любив Господа більше, ніж ми.
Варто поступово вивчати ранкові й вечірні молитви напам'ять. При читанні молитов дуже важливо є промовляти їх у покорі, осмислюючи сказане, щоб молитва йшла від серця й розуму, з гарячим почуттям.
"Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі. А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані" (Мт. 6:6—8), — говорить Христос.
Господь показує нам умови успішної молитви: перша — це зовнішнє усамітнення в окремій кімнаті, друга — це таємні дари або жертви, з якими ми приходимо до Бога. Серед цих дарів повинні бути самозречення, завдяки якій ми залишимо усі свої турботи, усі помисли про земні діла; при самозреченні може знайти собі місце довір'я й любов до Господа, щире каяття, примиреність із ближніми й відданість Божій волі. Від цих дарів залежить сила нашої молитви й Божа милість за неї.
Нерідко на молитві сторонні думки й картини так заполонюють розум, що молитва читається одними устами. Досвідчені духовні вчителі радять у таких випадках повернутись до тих слів молитви, на яких відключилась увага, і знову повторити все спочатку. Якщо ж і це не допомагає — молитись без молитовника своїми словами, доки не зігріється серце і не заспокояться думки.
Для розвитку молитовних почуттів варто перечитувати й передумувати молитви, що входять у ваше молитовне правило, щоб знати, які почуття мають бути збуджені на молитві. Святитель Іван Золотоустий говорив, що наша душа без молитовного звернення до Бога мертва й бездиханна. Духовне життя не знає пустоти. Наскільки ми віддаляємось від Бога, настільки ж підпадаємо під владу сил пітьми. Хто не хоче бути храмом Духа Святого поступово перетворюється на капище злого духа.
Щоб не стати рабом злих духів, треба щоденно молитися, у неділю і свята брати участь у богослужіннях, а якщо є можливість, то й частіше, жити в таїнствах Церкви, у мирі з Богом і ближніми. Унікальною за силою вислову релігійних почуттів до Господа є книга псалмів — "Псалтир". З неї можна вибрати близькі серцю псалми і вивчити напам'ять. Проти злих духів добре читати 91 (90), 121 (120), 123 (122) псалми, а також молитву до Животворчого Хреста.
Гадаю, не один читач цієї книжки сподівається знайти у ній молитви, що обережуть його від злого духа. Для таких молитов людина повинна мати покаянний дух, жаль за гріхи, душу, готову сприймати слова молитви як свої. Бо молитва — це не тільки слова — вони її лише блідо виражають; молитва є станом спраглого за Господом серця, душі, яка здатна жертвувати собою і довірятись Богові. А до цього, на жаль, дозрів не кожний похрещений.
Кожна щоденна молитва як і будь-яка інша, якщо вона вимовляється в дусі покаяння і довір'я до Бога, пошуку його волі та згоди з нею є надійним захистом від диявола.
Ісус говорив багатьом оздоровленим: "Іди, віра твоя спасла тебе" (Мк. 10:52), "Все, чого проситимете в молитві з вірою, одержите" (Мт. 21:22). А де Ісус не міг сотворити чуда, пояснював це невірством людей. Отже, нехай буде вам дано за вірою вашою.
Промінь Любові. Випуск №2, СТАТТЯ №8
Немає коментарів:
Дописати коментар